![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
nazavzhdy posting in ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_uaЯ, МАМА І ВІЙНА
Аукціон «Фронтовики для фронту»
ФРОНТОВИКИ ДЛЯ ФРОНТУ – аукціон, покликаний знайти художників, талановитих майстрів серед наших фронтовиків. Це спроба зробити їх відомими, спроба подати людям їх талант. Але це також підмога від них волонтерам – всі виручені гроші йдуть на фронтову роботу нашого Ф.О.Н.Д.у. І так- це піар для ветеранів, дембелів, дійсних військових, людей, дотичних до фронту.
… «як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, взяли з собою матер божу, а більш нічого не взяли»
(Тарас Шевченко) …
… Вона там зараз скрізь.
Ти їдеш повз донбаські терикони і різаний ландшафт – аж глядь, а тут вона, стоїть на гірці, біла, пречиста, проводжає тебе і наче каже:
- Дітки, ну, обережно ж там… Мама хвилюється.
І ти здивовано озираєшся – де я? Неначе дивним порталом тебе перенесено враз в Карпати, де вона дійсно скрізь і всюди, і де б не їхав, ти точно знаєш, що ось за тим поворотом, на тому розгалуженню доріг буде стояти вона.
Але ні, ти не в Карпатах. Ти не на Київщині. Ось донецькі степи, ось гірка, там терикон – а ось стоїть вона.
Мама.
- Та то гуцули тут в бригаді стояли, то поставили капличку і Божу Матір. – пояснюють нам військові.
… «У наметі поставили образ пресвятої і крадькома молилися...»
(Тарас Шевченко)
Вона там була завжди, але інтимно, у спальнях, в красному углу, де ікони, а на них вишиті рушники, як і мусить бути в українському помешканні, хоч воно й тричі донбаське, але все ж українське. Бо Донбас – це Україна.
Зараз до всього – каплички на горі і біла, пречиста Божа Матір, в яку вклались і поставили якісь там вояки, що були тут на ротації – тернопільські, львівські, волинські, київські чи франківські. Поставили як символ боротьби з війною у своїй душі і у своєму серці.
І ти їдеш повз, така стара безбожниця, хреста на себе не кладеш, не вистачало мені ще цієї показухи у машині, але просто всміхаєшся Їй. І наче кажеш:
- Ну, мамо, ну, що там з нами станеться, не хвилюйся…
… вона завжди десь поруч, принаймні у моєму телефоні. Мої телефони розбиваються, змінюються, і змінюється її ім’я у списку. Спочатку це було «Юлька, Айдар», потім просто «Юля Руда», тепер же «Юля Євдокімова» Бригаду вже не ставлю, бо хто зна, куди занесе її життя та війна.
Але куди б не занесло, ми будемо поруч, ми будемо допомагати її підрозділу, бо знаємо – де Юлька, буде все по-чесному. Все буде з посмішкою чи навіть реготом, але все буде серйозно – бо знали б ви, скільки військового досвіду і впевненості у собі і в Україні ховається за тим реготом.
Бо вишукуєш на фронті отих, у кому впевнений, і з усіх сил підтримуєш їх, неначе кажеш:
- Тримайтесь, дітки. Ми завжди підставимо руки, тільки тримайтесь на цьому фронті, бо ви ж його кістяк, ви ж його і тримаєте, найперші…
І мружиш очі в посмішці, коли вони відповідають:
- Та куди ж ми дінемось, та що ж з нами станеться, ти не хвилюйся, тобі хвилюватись вредно…
- А гля, що я для підрозділу тепер маю! – кричить мені у месенджері Юлька і хвалиться інструментами, метчиками, клеями, пастами, і знову інструментами.
Рембат, це треба розуміти. Ми розуміємо.
Рембат – це завжди про «мордувались сіромахи», але це ще і:
- Вони ж поставили машину, а ті звідти і лупонули. Короче, я так туди гнала, так гнала, там же наші були…
- Були?
- Та нічого, зашили та й по всьому. Я сама і шила, що я, голки в руках не втримаю?
Голку-то вона втримає, гляньте на цю ікону, там бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки – але ж у цій розмові мова йде якраз зовсім про іншу голку. Ту, якою шиється живе порване тіло.
… «Мордувались сіромахи, плакали, і з ними заплакала матер божа сльозами святими.»
(Тарас Шевченко)
… вона вповзає в наші душу і змінює їх докорінно. Вона – Війна.
- О, ви не такими були до війни. – кажуть нам давні знайомі.
Ну, так. І ще змінимось, готуйтесь, давні знайомі, а краще станьте десь обабіч і не заважайте нам іти дорогою війни, а можете, то допоможіть. А з душами своїми ми й самі впораємось.
Доки йтиме війна, доти й будемо ми змінювати свої душі, борючись з ворогом, і, разом з тим, борючись за свою душу. Бо знають всі, хто там – не вибореш у війни себе, тебе не стане.
… «Моя війна, мої бої, мої глибокі в серці рани, Мої безсонні ночі й дні, та я не зупинюся, я не стану. І сиві волосини всі мої, потріскані від пороху долоні, І гільзи від патронів теж мої, із них зроблю я оберіг для доні»
(Юля Євдокімова)
Хто як бореться з війною в серці і в душі – а краще все ж мистецтво. Ніщо так не допоможе тобі виплеснути свій тамований біль, ніколи так не розкривається талант як поцілунок бога, а тільки по тому, що пережив і через що пройшов.
Ми не питаємось у них, що вони бачили, що знали, з чим борються у своїх душах – бо ми й самі такі, не дуже хочемо, аби нам лізли в душі. Але ми можемо збирати ці:
- Малюнки
- Скульптури
- Вишивки
І подавати їх вам. Дивіться, що в нас є! – з гордістю показую я кожен новий витвір на Аукціоні «Фронтовики для фронту»
І кожен витвір мені дорогий, кожну картину чи вишивку готова я продати за найвищу ціну, пишаючись як мама малюнками дітей – бо в кожній боротьба. З війною і з самим собою, зі своїм болем. А мій особистий біль – в них. Не знаю, яке б я небо ладна прихилити, аби вони пройшли цю війну, лишились живими і зберегли те світло у своїх душах.
А Юлька знає це триєдинство – ти, мама і війна. Вона знає його підсвідомо, як всотуємо ми війну кожною клітинкою тіл і мізків, кожним порухом душ та сердець – і знає, вже свідомо, як боротись з війною у своєму серці. А отак - бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки...
… «"Чого ж ти Сина, не мене забрала"- Тихенько Мати в Смертоньки пита. "Я йшла до тебе, та ворожа куля летіла тихо, і обрізала літа" Сиділи разом Смерть і Мати, Біля старої хати, на землі. Сиділи круки, бо не сила їм літати Коли у Матерів загинули Сини....»
(Юля Євдокімова) …
Погляньте – тут бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки. І я, стара безбожниця, що теж знає триєдинство – ти, мама і війна – я, не люблячи ікон та зовсім не люблячи вишивку бісером, ось вже й не можу відвести погляду від цього сяючого образу, від цієї Мами Божої, мами нашої – бо я ж бо знаю точно, що усі бісеринки лягали тут як ті сльозинки.
Бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки, невиплакана сльоза до сльози невикричаної. Тому ця вишита ікона вже за замовчуваннм свята.
… «Вернулися запорожці, принесли з собою в Гетьманщину той чудовний образ пресвятої»
(Тарас Шевченко)
… я хотіла вам розказати про чудовий образ Богородиці, вишитий бісером по шовку – а вийшло так, що розказала і про образ смішної дівчинки Юльки – дружини й матері, і вже дитина там доросла, і вже пухне голова, як так зробити, щоб і дитина пішла вчитись, і щоб рембат тих Чорних запорожців вийшов на фронт, забезпечний за потребами, і:
- Ой, мать, ти тільки не хвилюйся, тобі не можна хвилюватись.
Ну, так. За віком вона мені стала б за доньку.
Аукціон «Фронтовики для фронту» виставляє на продаж вишиту бісером ікону. Автор – Юлія Євдокімова, військовослужбовець бригади Чорних запорожців.
Стартова ціна – 900 грн (дев’ятсот гривень)
Розмір 49 х 30,5 см
Кількість кольорів бісеру - 14. Але тут навіть не самі кольори, а безліч відтінків теплого золотого.
Без рамки.
Робіть свої ставки у коментарях, прошу. Продаж закінчиться за тиждень, у вівторок, 16 липня, о 20:00
Ми просимо репосту. Він потрібен найперше для авторів нашого Аукціону. Бо Аукціон «Фронтовики для фронту» - це не стільки про Ф.О.Н.Д.овий збір коштів на фронт, скільки про них, цих авторів, про їх таланти і талани, про ціловані Богом серця та душі – і про боротьбу. Боротьбу з війною у своїх душах та серцях.
Сьогодні – про Юльку. А ще про маму Божу і нашу. І про війну. Завжди про війну.
Розпочато!
… попередні твори, продані на Аукціоні, можна подивитись тут
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2275940589133296
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2286843684709653
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2311952805532074
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2337467116313976
#фронтовики_для_фронту_фонд_дм
https://www.facebook.com/fondDMEnglish/posts/2324568217804175?notif_id=1562666541055449¬if_t=notify_me_page
Аукціон «Фронтовики для фронту»
ФРОНТОВИКИ ДЛЯ ФРОНТУ – аукціон, покликаний знайти художників, талановитих майстрів серед наших фронтовиків. Це спроба зробити їх відомими, спроба подати людям їх талант. Але це також підмога від них волонтерам – всі виручені гроші йдуть на фронтову роботу нашого Ф.О.Н.Д.у. І так- це піар для ветеранів, дембелів, дійсних військових, людей, дотичних до фронту.
… «як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, взяли з собою матер божу, а більш нічого не взяли»
(Тарас Шевченко) …
… Вона там зараз скрізь.
Ти їдеш повз донбаські терикони і різаний ландшафт – аж глядь, а тут вона, стоїть на гірці, біла, пречиста, проводжає тебе і наче каже:
- Дітки, ну, обережно ж там… Мама хвилюється.
І ти здивовано озираєшся – де я? Неначе дивним порталом тебе перенесено враз в Карпати, де вона дійсно скрізь і всюди, і де б не їхав, ти точно знаєш, що ось за тим поворотом, на тому розгалуженню доріг буде стояти вона.
Але ні, ти не в Карпатах. Ти не на Київщині. Ось донецькі степи, ось гірка, там терикон – а ось стоїть вона.
Мама.
- Та то гуцули тут в бригаді стояли, то поставили капличку і Божу Матір. – пояснюють нам військові.
… «У наметі поставили образ пресвятої і крадькома молилися...»
(Тарас Шевченко)
Вона там була завжди, але інтимно, у спальнях, в красному углу, де ікони, а на них вишиті рушники, як і мусить бути в українському помешканні, хоч воно й тричі донбаське, але все ж українське. Бо Донбас – це Україна.
Зараз до всього – каплички на горі і біла, пречиста Божа Матір, в яку вклались і поставили якісь там вояки, що були тут на ротації – тернопільські, львівські, волинські, київські чи франківські. Поставили як символ боротьби з війною у своїй душі і у своєму серці.
І ти їдеш повз, така стара безбожниця, хреста на себе не кладеш, не вистачало мені ще цієї показухи у машині, але просто всміхаєшся Їй. І наче кажеш:
- Ну, мамо, ну, що там з нами станеться, не хвилюйся…
… вона завжди десь поруч, принаймні у моєму телефоні. Мої телефони розбиваються, змінюються, і змінюється її ім’я у списку. Спочатку це було «Юлька, Айдар», потім просто «Юля Руда», тепер же «Юля Євдокімова» Бригаду вже не ставлю, бо хто зна, куди занесе її життя та війна.
Але куди б не занесло, ми будемо поруч, ми будемо допомагати її підрозділу, бо знаємо – де Юлька, буде все по-чесному. Все буде з посмішкою чи навіть реготом, але все буде серйозно – бо знали б ви, скільки військового досвіду і впевненості у собі і в Україні ховається за тим реготом.
Бо вишукуєш на фронті отих, у кому впевнений, і з усіх сил підтримуєш їх, неначе кажеш:
- Тримайтесь, дітки. Ми завжди підставимо руки, тільки тримайтесь на цьому фронті, бо ви ж його кістяк, ви ж його і тримаєте, найперші…
І мружиш очі в посмішці, коли вони відповідають:
- Та куди ж ми дінемось, та що ж з нами станеться, ти не хвилюйся, тобі хвилюватись вредно…
- А гля, що я для підрозділу тепер маю! – кричить мені у месенджері Юлька і хвалиться інструментами, метчиками, клеями, пастами, і знову інструментами.
Рембат, це треба розуміти. Ми розуміємо.
Рембат – це завжди про «мордувались сіромахи», але це ще і:
- Вони ж поставили машину, а ті звідти і лупонули. Короче, я так туди гнала, так гнала, там же наші були…
- Були?
- Та нічого, зашили та й по всьому. Я сама і шила, що я, голки в руках не втримаю?
Голку-то вона втримає, гляньте на цю ікону, там бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки – але ж у цій розмові мова йде якраз зовсім про іншу голку. Ту, якою шиється живе порване тіло.
… «Мордувались сіромахи, плакали, і з ними заплакала матер божа сльозами святими.»
(Тарас Шевченко)
… вона вповзає в наші душу і змінює їх докорінно. Вона – Війна.
- О, ви не такими були до війни. – кажуть нам давні знайомі.
Ну, так. І ще змінимось, готуйтесь, давні знайомі, а краще станьте десь обабіч і не заважайте нам іти дорогою війни, а можете, то допоможіть. А з душами своїми ми й самі впораємось.
Доки йтиме війна, доти й будемо ми змінювати свої душі, борючись з ворогом, і, разом з тим, борючись за свою душу. Бо знають всі, хто там – не вибореш у війни себе, тебе не стане.
… «Моя війна, мої бої, мої глибокі в серці рани, Мої безсонні ночі й дні, та я не зупинюся, я не стану. І сиві волосини всі мої, потріскані від пороху долоні, І гільзи від патронів теж мої, із них зроблю я оберіг для доні»
(Юля Євдокімова)
Хто як бореться з війною в серці і в душі – а краще все ж мистецтво. Ніщо так не допоможе тобі виплеснути свій тамований біль, ніколи так не розкривається талант як поцілунок бога, а тільки по тому, що пережив і через що пройшов.
Ми не питаємось у них, що вони бачили, що знали, з чим борються у своїх душах – бо ми й самі такі, не дуже хочемо, аби нам лізли в душі. Але ми можемо збирати ці:
- Малюнки
- Скульптури
- Вишивки
І подавати їх вам. Дивіться, що в нас є! – з гордістю показую я кожен новий витвір на Аукціоні «Фронтовики для фронту»
І кожен витвір мені дорогий, кожну картину чи вишивку готова я продати за найвищу ціну, пишаючись як мама малюнками дітей – бо в кожній боротьба. З війною і з самим собою, зі своїм болем. А мій особистий біль – в них. Не знаю, яке б я небо ладна прихилити, аби вони пройшли цю війну, лишились живими і зберегли те світло у своїх душах.
А Юлька знає це триєдинство – ти, мама і війна. Вона знає його підсвідомо, як всотуємо ми війну кожною клітинкою тіл і мізків, кожним порухом душ та сердець – і знає, вже свідомо, як боротись з війною у своєму серці. А отак - бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки...
… «"Чого ж ти Сина, не мене забрала"- Тихенько Мати в Смертоньки пита. "Я йшла до тебе, та ворожа куля летіла тихо, і обрізала літа" Сиділи разом Смерть і Мати, Біля старої хати, на землі. Сиділи круки, бо не сила їм літати Коли у Матерів загинули Сини....»
(Юля Євдокімова) …
Погляньте – тут бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки. І я, стара безбожниця, що теж знає триєдинство – ти, мама і війна – я, не люблячи ікон та зовсім не люблячи вишивку бісером, ось вже й не можу відвести погляду від цього сяючого образу, від цієї Мами Божої, мами нашої – бо я ж бо знаю точно, що усі бісеринки лягали тут як ті сльозинки.
Бісеринка до бісеринки, ниточка до ниточки, невиплакана сльоза до сльози невикричаної. Тому ця вишита ікона вже за замовчуваннм свята.
… «Вернулися запорожці, принесли з собою в Гетьманщину той чудовний образ пресвятої»
(Тарас Шевченко)
… я хотіла вам розказати про чудовий образ Богородиці, вишитий бісером по шовку – а вийшло так, що розказала і про образ смішної дівчинки Юльки – дружини й матері, і вже дитина там доросла, і вже пухне голова, як так зробити, щоб і дитина пішла вчитись, і щоб рембат тих Чорних запорожців вийшов на фронт, забезпечний за потребами, і:
- Ой, мать, ти тільки не хвилюйся, тобі не можна хвилюватись.
Ну, так. За віком вона мені стала б за доньку.
Аукціон «Фронтовики для фронту» виставляє на продаж вишиту бісером ікону. Автор – Юлія Євдокімова, військовослужбовець бригади Чорних запорожців.
Стартова ціна – 900 грн (дев’ятсот гривень)
Розмір 49 х 30,5 см
Кількість кольорів бісеру - 14. Але тут навіть не самі кольори, а безліч відтінків теплого золотого.
Без рамки.
Робіть свої ставки у коментарях, прошу. Продаж закінчиться за тиждень, у вівторок, 16 липня, о 20:00
Ми просимо репосту. Він потрібен найперше для авторів нашого Аукціону. Бо Аукціон «Фронтовики для фронту» - це не стільки про Ф.О.Н.Д.овий збір коштів на фронт, скільки про них, цих авторів, про їх таланти і талани, про ціловані Богом серця та душі – і про боротьбу. Боротьбу з війною у своїх душах та серцях.
Сьогодні – про Юльку. А ще про маму Божу і нашу. І про війну. Завжди про війну.
Розпочато!
… попередні твори, продані на Аукціоні, можна подивитись тут
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2275940589133296
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2286843684709653
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2311952805532074
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2337467116313976
#фронтовики_для_фронту_фонд_дм
https://www.facebook.com/fondDMEnglish/posts/2324568217804175?notif_id=1562666541055449¬if_t=notify_me_page
