lenta_ua

… «Так ти за цим мене покликав? Заради цього я пропустив мультики?»
(Бартлбі) …

- Не їдьте через Маріуполь. Там прибуває Президент, місто буде перекрито. – попередили нас наші.
Апостоли сказали телефоном чітко – «ми тут, купаємось у морі», тому маршрут і визначився, починаючи з моря.
«Купатись у морі» не означало власне купатись в морі. Мало хто, стоячи на передньому краї біля моря, купався в тому морі. Ми й самі, починаючи маршрут з морів, море лише бачили, нюхали, вдихали. Якось, коли мені стало погано на підступах до Бердянського – підібрали мене янголи Тайри, привезли до моря і завели у воду по колінця, видихай, мовляв. А далі йти не варто. Отакі купання.
Іноді, коли дозволяв час, розраховували ми маршрут так, щоб прибути до маріупольських країв вночі, ночували у прибережному пансіонаті Мєлєкіно, виходили на берег і пірнали у темну воду, а вранці, хапливо зібравшись, бігли знову на берег, плюхались у хвилі, хвилин п’ятнадцять колихались на них, потім, ще мокрими, стрибали на сідельця нашої, розпеченої південним сонцем, машини і рухались у вояж по фронту. Висихали теж хвилин за п’ятнадцять. Мокрий одяг одразу покривався шаром фірмової степової пилюки. Але спомин про море лишався, і взимку ми могли самі собі сказати – а от коли ми були на морі…

Ми рушили у черговий рейс у пошуках догматів фронту. Іноді, втомившись від апокрифів, терміново треба зачепитись за догмати, прив’язатись до них, щоб потім вже народжувати свої власні апокрифи.
Апокрифи звучали так:
- фронту не дають стріляти, навіть у відповідь!
- зберемося разом, захистимо наш фронт!
- наш фронт хочуть здати і розпустити!
- захистимо наш фронт!
О, фронт захищати ми вміли. Ми чітко знали – щоб захистити наш фронт, треба:
- знайти десь грошей
- закупити на ці гроші потрібне фронту, те, що допоможе йому вижити і перемогти
- або зробити щось з Міноборони
- оскільки з Міноборони ми зробити нічого не могли вже п’ять років, тому шукали гудзика, тобто, читай наші апокрифи спочатку «знайти десь грошей, закупити для фронту………..»
Чому нам, волонтерам вже шостого року війни, так конче необхідно побачити фронт, щоб зачепитись об якісь там догми? Чи ж ми не знаємо, що воно діється там, на фронті, навіть перебуваючи на відстані від нього?

Один дембель п’ятнадцятого року колись сказав мені досить самовпевнено:
- Та що я там не знаю, на тому фронті?
Цей дембель намагався бути експертом по фронту, виходячи з своєї служби тих перших двох років війни.
- А коли ти там був востаннє? – спитала я.
- Ну, в п’ятнадцятому, коли ми виходили. – відповів він.
- І ти хочеш сказати, що ти ЗАРАЗ знаєш фронт??? – здивувалась я.
Дембель страшенно образився. Як це, мовляв? А кому ж знати, як не йому? Що там могло змінитись за ці роки, на тому фронті?
Я тихенько сміялась. Тут місяць посидиш в Києві – і приїздиш на зовсім інший фронт. Але щоб це розуміти, потрібно дуже мало. Потрібно час від часу туди їздити. Щоб бачити. Щоб чути. Порівняти і зрозуміти, в чому він змінюється. А змінюється він постійно.

Це догма.