lenta_ua

О.Б.Грант - вигаданий персонаж. Він існує лише на Трасі-60. Ніколи не знаєш, де його зустрінеш і в кому його впізнаєш. І вигадали його як майстра, виконуючого одне бажання.
Лише одне бажання. О.Б.
Грант.

З цими бажаннями завжди така халепа:
- Дехто і сам не знає, що побажати. - каже О.Б.Грант

... я чітко знала своє бажання. Нам треба було зайти на одну позицію, розгрузитись на позиції, поговорити, випити кави на позиції і вийти з позиції.

А бач, ніколи не знаєш, де на Трасі-60 ти зустрінеш О.Б.Гранта і в кому його впізнаєш.
Одне бажання чом би не виконати? Що ви там казали перше, зайти на позицію? Нема питань.
І ми зайшли на позицію.
А там наш інтелектуальний Вжик дотягнув до укриття і знесилено впустив педальку у підлогу.
Вжик - він завжди виконує завдання до кінця і тоді вже спокійно ламається.

- Що, зчеплення здохло? Сам не піде? Нічого, зараз витягнемо. - заспокоїли нас господарі. - Ось викличемо когось з машиною і витягнемо.

Ми подивились на дорогу, перевели погляд на стометрівку, якою ми так хвацькою заскочили на позицію, спаливши зчеплення - і разом хмикнули
Бувають позиції і позиції. Як все в житті.
На цю позицію взагалі просили сильно не шастати. Ну, а коли вже приперлись, то оту стометрівку проскочте, просимо, якось швидше.
Ми уявили всі разом, як будемо швидко-швидко штовхати Вжика тією небезпечною стометрівкою і нервово реготнули.
Ярл нервово гавкнув.

- А поки ви там думаєте, відіпхайте вашу машину під оту велику стіночку. Так буде певніше. Бо тут все ж можуть поцілити. - підійшов до нас вартовий.

Вартовому треба було вірити. Нещодавно, за інсайдерською інформацією, він попав під перехресний вогонь з трьох сторін, тому мусив лежати на землі довго та щільно, любенько обіймаючи ту земельку.
Тож ми заметушились, вперлись в неходячого Вжика долонями, колінами, серцями й душами - і якось відкотили його до певнішої стіночки.
Певніша стіночка світила дірами від обстрілів.
Власне, усі стіночки на цій позиції світили дірами від обстрілів. А що робити?
- А тепер пити чай та каву. Тільки отут давайте пройдемось швидше, а давайте навіть пробіжимось, а потім вже під землю, і ми в безпеці. - сказали господарі.
- Та думаю, можна навіть не бігти. Ця стометрівочка вже два дні не прострілювалась. - додали господарі.
Ярл щось зрозумів, чи то місцеві собаки миттю повідомили йому - ну, ідіот, куди перся? - і нервово гавкнув.
І ми побігли до укриття, щоб потім під землю, і там вже чекати на групу, яка мчала нам на допомогу.

... разом з групою, що примчала нам на допомогу, ми стояли біля СТО. Вжик являв свої пошкоджені нутрощі авто-професурі. Я кусала пальці.
- Нічого, все буде добре. - посміхнувся мені командир.
- Колись таки буде. - відповіла я. - Поки що все погано. Зчеплення в мінус, чи скоро відремонтують, невідомо, рейс зривається.

Командир уважно подивився на мене й тихо сказав:
- Погано було б, якби ви застряли на тій стометрівці. Але ж ми витягли вас з позиції.

І ми зрозуміли, хто був сьогодні О.Б.Грант.
Всі зрозуміли, навіть Ярл.

#траса60_ФОНД_ДМ