lenta_ua

І ПРО КОМПРОМІСИ

- Ну, а що там нового з акредитацією волонтерів? - питається у мене приват, питає телефон.
Аншлаг чомусь у мене, одним словом. Питають, питають...

Я не є голосом спротиву (чи є?)
Гадаю, багато волонтерів відповідає зараз на такі ж питання (чи не відповідає?)
Але поки що я утримуюсь від коментарів. Поясню причини.

Отже, поточна ситуація така. Більшість волонтерів стривожена, цікавість до теми не затихла. Певна кількість волонтерів - десь близько 8-10 осіб - пішла на переговори з військовими щодо питань акредитації. Ця кількість людей не була обраною, увійти до групи переговорників міг кожен бажаючий. Хто виголосив бажання, то й і увійшов.

У результаті чомусь почала працювати мантра, яку нам вбивають в голови вже близько місяця - акредитація буде усе одно, щоб ви там не казали.
Мантра сумнівна, але їдемо далі.
Ініціативна група переговорників чомусь взяла цю мантру за відправну точку і зараз разом з військовими працює над компромісним документом. Кінцевий варіант обіцяють показати усій волонтерській спільноті. Чекаємо.

Аргументи:
- Ну, ми ж повинні допомогти Генштабу якось вийти з глухого кута, куди вони самі себе загнали.

О_О

- Ну, ми ж повинні допомогти полковнику Ноздрачову якось викрутитись з ситуації, яку він спровокував.

О_О

Чому ми це повинні і кому що винні, лишається за кадром. Я принаймні здивована цією виголошеною волонтерською повинністю.
А поки що разом з усіма чекаю на робочий текст компромісного документу. Після чого готова розібрати його разом з вами "на кісточки" і знову й знову довести, що:

- правове поле однакове для всіх, отже, якщо ви вводите перепустки (акредитацію) для волонтерів, то вводьте все це і для місцевого населення, і для тих людей з окупованих територій (у першу чергу для них!), хто приїздить на українську територію за пенсіями, закупками тощо і може зовсім вільно шаритись фронтом без жодної перепустки

- ми нічого не винні військовим Генштабу, крім тих добровільних обов'язків, які взяли на себе щодо допомоги фронту

- жодне рішення не буває кінцевим та остаточним, тому облишмо мантру "перепустки усе одно будуть, що б ви там не робили"

І останнє.
Компроміси - воно, звичайно, дуже добре, це годний дипломатичний та політичний інструмент. Але іноді політики відповідають ще й так:

"Ми хочемо жити, вони хочуть, аби ми померли. Яке тут поле для компромісу?" - дякую, Голда Меїр, за цитату. Дякую сьогоднішнім новинам за згадку про цю цитату. Цитату трохи переробимо

МИ ХОЧЕМО ПРАЦЮВАТИ, ВОНИ ХОЧУТЬ, АБИ МИ ЗНИКЛИ - ДЕ ТУТ ПОЛЕ ДЛЯ КОМПРОМІСУ?

тому що будь-яка спроба вивести волонтерів в чисте поле, вишикувати стрункими рядами та порахувати, взявши "на олівець" - є початком кінця волонтерського руху.
Можу це довести з тим же олівцем (пардон, клавіатурою) в руках. Чекаю на той слабкий компромісний документ разом з усією фронтовою волонтерською спільнотою.
Далі, безсумнівно, буде...
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1939302186130473?__xts__[0]=68.ARBxj9mbcqjrFA5f_pBJvZ3q_FmQi6l2oXQHzlnnNaGvqbPhwbdNhdpS0rNJaBKbstVMYMu5Er7GFxY5wmA1KbbgmMrPuHbXvqMSTnai78Fz4awGyFwRPToe9zgDEuG1SXhigYwS4yKWkSK9B80RAhFxbS00cAyXNyAXDrMuQaK_rZm9_5EFvA&__tn__=C-R

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.