Діана Макарова:Ми пам'ятаємо. Всміхніться нам з вашого неба.

[nazavzhdy]

Коли почуєте:
- Я ані на хвилину не сумнівався у перемозі Майдану!
всміхніться й не повірте.
Ці слова означають лише те, що автор не був там у останні дня Майдану. Бо вірити у перемогу, стоячи на тому п'ятачку останнього бою, було вже неможливо.

Я знаю багатьох.
Я знаю тих, хто пішов з Майдану перед останніми боями, і добре, він не плутався підногами.
Я знаю тих, хто відстояв перший бій і втік, сказавши:
- Майдан все, розбігаємось. - і добре, бо вони простояли перший бій, він був запеклим, вони взяли його на себе.
Я знаю також тих, хто жодної хвилини не вірив у Майдан, але пішов в останній бій, бо не було вже змоги далі не вірити.

А той, хто простояв дві доби у тому пеклі останніх боїв - вірити в перемогу не міг. Поразка була очевидною, як два плюс тисяча два - саме такими були прикидочні оцінки.
Ми вірили у смерть.
Ми вірили в те, що не підем до останнього.
А перемога? - що ж, там ніколи було вже думати про перемогу людям, які повірили у смерть і її неминучість, і в те, що ти вже не відступиш.
Мабуть, це і є вірою у перемогу. Не знаю. Але шляхом до перемоги це є точно.
Хтось називає цей останній ранковий бій розстрілом. Не треба, не принижуйте подвига. То був саме бій. І ми перемогли.

... Я знаю, що таке останній бій і його запеклий фініш, коли два стає більше, ніж тисяча два.
Я бачила шалене боягузство, яке перетворювалось у безмежну мужність.
Я бачила самовідданість там, де її ніхто і не чекав.
Я бачила гладіаторську готовність до смерті у звичайних людей, скажи їм, що вони гладіатори, вирячать очі ще й пальцями покрутять біля скроні.

Ви часом питаєте, де ми беремо сили йти п'ять років невпинно і уперто? - та там же й беремо. В отій зневірі в перемогу, яка сильніша будь-якої фанатичної віри.
Та там же й беремо, в тому упертому бажанню пройти весь шлях, бо більше нікому.

Я щаслива у цьому житті.
Я знаю смак перемоги, коли перемоги вже не мусить бути.
Я знаю її криваву посмішку.
Я знаю щастя, у якому море болю.

... втім, все це високі слова. А хороший бій був колись, п'ять років тому, у цей ранок, правда?
Привіт вам, хлопці. Привіт, чоловіки й жінки. Чи багато у вас сьогодні квітів? Чи в порядку камені на тих місцях, де ви колись спинились? Чи наснились ви сьогодні своїм мамам?
Ми пам'ятаємо.
Всміхніться нам з вашого неба.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2173648016029221

Діана Макарова: І - так хто ж врятував Майдан?

[nazavzhdy]

Я знову випала з інтернету. Кажуть, тут міряються наші великі політичні діячі, хто врятував Майдан, хто чого більше зробив і все таке.
Давайте, я скажу, що знаю. А ви у коментах скажете своє. Звіримо враження, ок?

Порошенко.
Вкладався у Майдан грошима. Суми навіть не скажу, не можу знати. Але та підпільна лінія з штамповки пластин для бронежилетів, якою користались ми - начебто юзалась і порошенківським менеджментом. Точно не знаю, все це мені казали пошепки. Під час Майдану Порошенко не сильно світив свою фінансову участь у Майдану.
Жодних поранених ( Read more... )

хоча б сотень - а не пішли.
Хтось завозив екіпіровку - вона так і лишилась зачиненою десь під час наступу. Майдану її не видали, окрім старих протигазів, яким забезпечував у першу чергу чомусь Львів. Але ми швидко стали купувати нові сучасні протигази. Вони слугували краще.
Десь так і зникли медикаменти Майдану.
Ці три легенди Майдану лишились питаннями без відповідей - гроші, екіпіровка, медикаменти.
Чи будуть колись дані відповіді на ці легендарні питання? - невідомо сіє. Мабуть, тому що й питати особливо нікому. Майдан, цей юний охламон, не мав часу задавати питання. Одразу після перемоги він пішов у Петрівці, потім Павлоград, потім Слов'янськ. Потім, другою хвилею - Айдар. Частково Донбас. Потім - вони гинули найпершими. Ці охламони та відчайдухи чомусь завжди гинуть найпершими.

мабуть, ми знаємо, чому.

що я забула?
які спомини у вас?
І - так хто ж врятував Майдан?
Та сам Майдан себе і врятував. Великим відчайдухом був цей Майдан.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2174376859289670