ФОНД Дианы Макаровой: OMNIA VINCIT AMOR …

[nazavzhdy]

…"Доля східного Алеппо практично вирішена — війська Башара Асада та його союзники контролють майже всі райони міста, поодинокі групи повстанців тримають оборону, втім кільце проурядових сил навколо них звужується. Мова йде про 100 тисяч осіб — серед них як цивільні, так і військові опозиції."…
http://hromadske.ua/posts/aleppo-evakuaciya-povstanciv
Хтось каже – там повстанці, такі ж самі, як наші сепари. І в даному випадку Путін якраз зайняв позицію провладних сил.
Не будемо розбиратись в політичних силах іншої країни – будемо говорити про те, що знаємо.
Бачили.
Відчували.
Скажемо про дії. Дії, їх допустимість та недопустимість – ось головне зараз в страшній історії Алепо.

Але кому ми будемо це говорити?
Кого це цікавить, якщо зараз по мережі розганяється інший текст, і він перекриває усе інше.
В цьому тексті видих, полегшення, засторога і між рядками – слава Богу, пронесло. То не біда, що в мене корова здохла. Біда, що в сусіда здорова. От як в сусіда здозне, то й слава Богу, аби нас пронесло.

… "Вигляд руїн Алеппо повинен викликати у кожного з нас особливі почуття. Саме так виглядала б Україна, якби вона не вистояла в 2014 році перед російською агресією."…
http://patrioty.org.ua/blogs/aleppo--tot-prymer-myru-kotorm-chut-blo-ne-stala-ukrayna--zhurnalist-146943.html

Ой, лишенько. І правда ж! – схаменулись ми.
Оце саме було б з нами, якби тоді, у 2014-му, ми не зупинили б свій наступ. Не окопались на відвойованій лінії. Не стримували б ціною постійних смертей та поранень цю нещасну лінію.
І погнали репости посту-полегшення. А за репостами читається одне: «Тихо, бо Путін нападе!»

А текст піддає жахітть:
"Именно так выглядела бы Украина, если бы она не выстояла в 2014 году, если бы в какой-то из длинного ряда ключевых для нашей страны моментов верх взяла глупость или слабость. И даже сейчас мы все еще недостаточно далеко отошли от этой пропасти."
(Трегубов)

Витя, отвечу тебе на русском языке. Я привыкла перепрыгивать с языка на язык в нашей общей билингве. И машинально отвечаю человеку на том из двух языков, на котором автор говорит и пишет. Будем, Витя, говорить по-русски. Аминь.

Скажи мне, Витя Трегубов, считающийся военным блогером и даже, говорят, служивый в прошлом – а ты был вообще в Зоне АТО, которую мы уже давно называем фронтом?
Скажи мне, Витя Трегубов, а ты видел вообще или хотя бы раз Пески, Водяное, Широкино, село Луганское, кварталы Станицы, Майорск, не говоря уже о промзоне Авдеевки, Зените и Бутовке? – и мне тут навскидку ещё подскажут населённые пункты нашей линии фронта, разрушенные в ходе войны точно так же, как разрушено Алеппо.
Или твои путешествия на фронт заканчивались штабным и тёплым Краматорском?
Так поедь и посмотри. Увидь эти скелеты домов, усыпанные битыми кирпичами и осколками дороги к ним. И когда ты наконец увидишь наши маленькие Алеппо – я тебе скажу один большой секрет Полишинеля, Витя. Не все эти населённые пункты были разрушены в 14-м. В те, ключевые, по твоему мнению, моменты истории нашей войны.

Но Витя не слышит и в упоении вещает дальше:
"Алеппо - это образ войны, которой у нас не произошло, но которая в 2014-м была более чем реальной."
(Трегубов)

И тут я стремительно становлюсь в недоумении и хочу спросить:
- Скажи, Витя, а ты знаешь хоть что-нибудь о Дебальцево, например?
О том, как его методично разрушали артиллерийскими обстрелами, именно так, как в Алеппо, целясь по больнице и бомбоубежищам. А это было уже в 15-м, Витя, после тех ключевых моментов войны, о которых ты пишешь. Извини, что напоминаю тебе азы нашей новейшей истории.
Тогда же, в те же дни, то же самое делали с аэропортом, Водяным и Мироновским, не говоря уже о Широкино – и я, Витя, никогда не забуду, как разминулась на пятнадцать минут с обстрелом, приехав к бомбоубежищу Мироновского, и как тупо смотрела я на разрушенный дом в пятидесяти метрах от бомбоубежища. Чуть-чуть промазали – думала я, поворачиваясь подобно Джону Траволте в почти одноимённом фильме, и глядя то на дымящиеся руины, то на выбегающих из бомбоубежища детей и ковыляющих стариков, помилованных в этот раз хромой судьбой войны.

И тупо смотрела я на фотографии трупов вокруг бомбоубежища в Дебальцево, в районе посёлка 8-го марта, ( Read more... )

тилових "військових" блогерів.

Ми – наступні. І ми не готові до цієї війни.
Майже так само не готові, як не були готовими і тоді, в 14-му. Нехай ми і наростили якісь там м"язи, і більш-менш вдягли-взули армію. Та здобули певну кількість техніки.

Але ми зараз – вже з втратами цих майже трьох років "нарощування м"язів". Вже без тих, хто був нашою силою. Хто йшов на війну, знаючи, на що і задля чого йде.
З любові.
Безмежної та безроссудної любові до України.

Слава їй.

https://www.youtube.com/watch?v=4ZRRdCCyZ18

https://www.facebook.com/fondDM/posts/1851198041805632

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой.