lenta_ua | Діана Макарова: Дивні пости зустрічаю я в стрічці, браття і сестри, дивні, дуже дивні пости...

Дивні пости зустрічаю я в стрічці, браття і сестри, дивні, дуже дивні пости...

"Приїхав Наєв на позиції. Сам Наєв, на самісінькі позиції! О Боже, він такий простий і такий сміливий. Це наш генерал, він же приїхав на позиції"
і аплодисменти у коментах, і екстаз...

"Приїхав Порошенко на позиції. Сам Порошенко - і на позиції! І не злякався. О, він такий простий, такий сміливий..."
і рукоплєсканія.

Я тут тоді чогось не розумію.
Звиняйте, але хіба командуючі не мусять іноді бувати на позиціях?
І хіба вони так вже сильно ризикують - не більше, аніж військові, що бувають там, та навіть менше. І кожен з тих військових точно знає, що перебування на позиціях вдень мінімізує ризик. Бронік, каска та купа охоронців підвищують безпеку. Тобто, генерал чи президент ризикують не більше, аніж сідаючи до літака, щоб летіти на якийсь там саміт. І в літаку вони, здається, навіть ризикують більше.

Коли я читаю, як наші командуючі та головнокомандуючі приїздять на позицію - я згадую певних генералів та політичних діячів, які гасали туди ще тоді, коли це не було мейнстрімом - стиха, без помпи та без журналістів.

Я думаю про генералів чотирнадцятого року - а такі були, хоча і штучно - які гасали по лінії фронту, що ще і лінією не була, а була чимось таким - сьогодні ваше, завтра наше, а іноді вирішувалось все за години.

Ну, і я не можу не думати про волонтерство - яке спокійно і без зайвого пафосу приїздить на ті ж самі позиції, де щойно так вже "страшно ризикував" президент чи командувач - і без зайвого пафосу починає розгрузку.
Хоча тут я погарячкувала - волонтерство і без пафосу, такого ж не буває. Ну, добре. Нехай з пафосом, з фоточками, як любить казати те саме волонтерство - але зазвичай без броніків та без касок, і, звичайно, без купи охоронців.

І - так, я розумію, чому роздмухують помпу "Президент побував на позиціях", або "командувач прибув на позиції" - це роздмухують пресслужби та піаргрупи, їм так треба, їм за це гроші платять. Але коли ви, бійці та офіцери, починаєте теж закочувати у екстазі очі - оцього я вже й зовсіма не розумію.
Приїхав? Ок. Так мусить бути.
Побував? Що ж, потерпимо. Бо ж кожен солдат знає - найбезпечніше в армії триматись подалі від начальства, але вже нехай, один раз не тойво...
Аплодувати навіщо?
Рукоплєскати чого?

Це нагадує:
- Бачив у супермаркеті відомого політика. О, Боже, він такий як ми. - і рукоплєсканія.
- Зустріли на Хрещатику відомого співака, о Боже, не буду вмивати очі три дні, аби не розбачити. - аплодисменти.

Це усе залишки совкового раболєпства.
Притулитись до великого.
Потриматись за відомого.
Небожитель спустився, я був там поруч, алілуйя!

- Алілуйя, алілуйя... - співає натовп.
А я чую, скоро почнеться:
- Зустрів у госпіталі генерала, о, Боже, він такий як ми. Він теж лікується! Такий простий, такий хороший... Горшок від нього виносили, воняє так же, як від наших горшків. Алілуйя, його гівно таке ж, як наше!

Тьху.
Зустріли генерала, потисли руку - далі пішли. Не захотіли руку потиснути - маєте право. Вам вирішувати. Далі пішли.
Браття та сестри. Ліквідуйте залежність від авторитетів. Так простіше жити, я вас запевняю.
Амінь.
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1785771078150252

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.