Діана Макарова: ОПІК ПАМ'ЯТІ.

[nazavzhdy]

а правда ж, і у вас таке буває - накотить, і хоч кричи, ні з чого, просто на рівном місці. І вже летять на тебе спомини, обличчя, живі, а ось вже на портретах, а ти б усе віддав, аби вони були живі, і друзі, розкидані в світах, в роках, в житті та смерті, посміхаються тобі - а тобі ну хоч кричи, хоч вішайся. І всі, кого зустрів ти на дорогах за роки війни, тобі не допоможуть, і всі, кому ти руку простягнув, в такі хвилини можуть просто не помітити твоєї руки.
А правда ж, таке буває в кожного? І тут нема нічого страшного, це треба просто перетерпіти, це опік пам'яті, це пройде...

А тут дзвінок:
- І де вас тут шукати? Ми вам веземо банер.
Ох, ну, нічого собі. Я ж наче ось недавно попросила привезти банер, а вони вже його везуть - біжу назустріч.
- Взнаєте? - питається один.
- Ні. - щиро зізнаюсь.
- Кодема. На горі ви нас взяли в машину, зі мною ще козак був.

Аааааааааа...
Та щоб я була здорова, ми тоді їхали разом кілька хвилин, але за ці кілька хвилин ми взнали - хто де служить, і ось ми волонтери, а вони на позицію, а ми йдемо рейсом, присв'яченим "Пропала грамота" і нам навіть не треба вишукувати цитати в цьому рейсі, і героїв Гоголя, вони самі ідуть до нас назустріч.
- Яка ж гульня гарна!
- Горілки все одно пити не будемо.
ми перекидуємось цитатами як паролем.
- О, то ти знаєш. - кажу я.
- Та та "Пропала грамота" моя Біблія. - аж навіть ображається козак.
І усі разом:
- Нам поможе святий Юрій і пречиста мати лихо звоювати, ой чи пан, чи пропав, двічі не вмирати! Гей, нумо, хлопці, до боооооою!

І все. І вони вийшли й пішли собі.
А ми собі поїхали.
І вже пройшло три роки з того часу.

- А ось я козака наберу. - сміються мені. - Героям слава.
- Навіки. - відповідають.
- Ти оце ніколи не вгадаєш, у кого я в гостях.
- Та де мені. У кого?
Тут я встряю:
- Козаче, колись разом співали. Ой чи пан, чи пропав, двічі не вмирати...
- Гей, нумо, хлопці, до бою! - підхоплює він. - Діана???

Як же вони запам'ятали? То було хвилин десять, не більше.
Я посміхаюсь, дивлячись услід машині. Пройшов опік пам'яті. Пройшов, як не було.
Мабуть, ці опіки лікуються таким же опіком.
Мабуть, що дійсно, ті, кого стрічали ми на своїх дорогах, колись повернуться до нас, просто для того щоб подати руку. Як ми колись їм подали.

... або просто щоб заспівати разом - "ой чи пан, чи пропав, двічі не вмирати..."

https://www.facebook.com/fondDM/videos/1728912977367473/

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2505769702817049?notif_id=1568132760232982¬if_t=notify_me&ref=notif


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.