Діана Макарова: ЗАМІТКИ В СТИЛІ "КРОШКА_СИН К АТЦУ ПРИЙШОВ"або ПРО ВИХОВАННЯ ЛОГІКИ НА ФОНІ ПОБЄДОБЄ

[nazavzhdy]

ЗАМІТКИ В СТИЛІ "КРОШКА_СИН К АТЦУ ПРИЙШОВ"... або ПРО ВИХОВАННЯ ЛОГІКИ НА ФОНІ ПОБЄДОБЄСІЯ

Як розповідати дітям про ТУ війну?
Дуже запросто.
Або дуже незапросто.

Приклад-один.
Їдемо Києвом. Пам'ятник ТІЙ війні. І новенькі, сяючі глянцем, білборди - чорно-білі, це важливо - порваних вибухами будівель, танків, ось працює артилерія, ось молодий хлопець з автоматом, в окопі, відстрілюється...
Перша думка - га? що? Донбас почали показувати на білбордах у Києві?
Та нарешті?
Та не пройшло й шести років, як десь там згори вирішили, що тил має право та навіть мусить знати правду про нашу війну на сході України, війну проти Росії, що напала на нас, віроломно і порушивши всі меморандуми? Ой, та невже хтось відмінив негласну постанову "Не будемо лякати тил". Невже хтось перекреслив невиказане (та навіть виказане) "Що ви, ну, хіба можна показувати у центрі міста страхи війни? Ви не подумали, що такі кадри можуть побачити діти?"
Та ні. Оставь надєжди, всяк о том крічащій. Це кадри старої хроніки. Це про ТУ війну.
Цим лякати тил можна, як чимось, що давно вже відбулось і минулось. А коли злякані діти спитають:
- А що це на тих великих плакатах? - можна сором'язливо їм відповісти, що це вже історія, і що ніколи знову.
І тоді лишається лише молитись мамо-татковому богу, аби дитинка не спитала:
- А що тоді ми бачили по тєліку? Це про ТУ війну чи про яку? А отой дядя безногий у метро, він з ТІЄЇ війни чи з ЦІЄЇ? То що означає оце Ніколи знову?
А дітки в нас розумні, обов'язково хтось десь та спитає - тут маються на згадці ті дітки, яким у сім'ях не розповідають про ЦЮ війну. Але розумаки-дітки все ж черпають інформацію не лише в сім'ях, і слава богу, мамкино-татків боже. Просвіти родителів неразумних. Розкажи їм, що коли на дитинку змалечку вдягати рожеві окуляри - то по зростанню дітоньки, розбиті ці рожеві скельця зазвичай вражають у першу чергу найближчих. Ага, вас, тато-мамцю, а ми вас попереджали.

Так розповідати про ТУ війну не можна.
Сенсу нема.
Немає глузду.

Приклад-два.
- Тато, а до нас в школу заходили ветерани. Такі старенькі дідусі, і в них ордени та медалі, аж оці воєнські піджаки відвисають.
- Так. По-перше, ті воєнські піджаки називаються кітелями, дитинко. Сучасна військова форма українських бійців теж має кітель. Але сучасна форма українських бійців вже доповнена різними сучасними елементами. Наприклад, фліска, парка, термобілизна. Бажано розумітись на цій термінології, навіть коли ми не маємо прямого стосунку до армії. А тим більше, коли маємо. Бо взагалі, коли говориш про щось тематичне, спершу перевір термінологію. Завжди звучить краще, коли людина володіє термінологією вузької спеціалізації.
- Навіть дитина?
- У першу чергу дитина. Допитлива дитина є окрасою сім'ї та суспільства. Дай свого допитливого носика. Бринь!
- А що по-друге?
- По-друге. Боюсь, що ті дідусі, які приходили до твоєї школи, вже не є справжніми ветеранами ТІЄЇ війни.
- Як це? Чому це? Вони розказували, як кидались під танки з гранатами.
- Ну, коли кидаєшся під танк з гранатами, то взагалі навряд чи лишишся живим. Але річ не в тім. Давай прикинемо, скільки років мали ті дідусі-ветерани?
- А один там сказав, я запам’ятав. Страшенно старий, сімдесят років.
- Чудово, дай боже йому здоров’я. А тепер давай порахуємо разом. ТА війна скінчилась у 1945 році, восени.
- Як восени? А нам у школі казали, що дев’ятого травня ТА війна скінчилась. Тобто навесні? Прямо у Берліні, коли наша країна розбила німців.
- Трохи не так. Але спочатку давай домовимось про назву ТІЄЇ війни. Давай будемо називати її правильно, так, як вона називається у всьому світі. Друга світова війна.
- А нам у школі казали Атєчєствєнна.
- Вони помилялись. Мені прийдеться зайти до вашої школи і поговорити про термінологію вже з твоїми вчителями. А ми рахуємо далі. Навесні - до речі, восьмого травня, а не дев’ятого – бач, знову помилка! – скінчилась війна у Європі. Але вона продовжувалась ще на інших фронтах. І лише у вересні 1945 року було підписано акт про повну капітуляцію.
- Німців?
- Ні, не лише німців. Німецьку Германію у Другій світовій підтримувало багато інших країн. Як і неіснуюча на сьогодні, країна Радянський Союз, була частиною протилежної коаліції. Слово коаліція погуглиш.

- Тепер про тих дідусів-ветеранів. Отже, війна скінчилась у 1945-му році. А зараз в нас 2019-й рік. Швиденько порахуй, скільки часу пройшло? Я тобі допоможу – 74 роки.
- Ой…
- Так, саме ой. Бо дідусь-«ветеран», якому сімдесят років, на той час ще навіть не народився. Він народився лише через чотири роки після перемоги.
- Так що, той дідусь, виходить, збрехав?
- Виходить так.
- А навіщо він збрехав?
- Нууу… Можливо, йому приємно відчувати почесті. Ви ж дарували йому квіти?
- Дарували.
- Отож. До того ж цей дідусь-«ветеран» може мати зі своєї брехні ще й інші вигоди. Таке буває з людьми. Давай не будемо про брехунів. Давай поговоримо про справжніх ветеранів другої світової війни. Їх лишилось дуже мало. Їх просто жменька. Порахуй, скільки їм може бути років, якщо нехай у сорок п’ятому їм було по вісімнадцять.
- 92???
- Так, це великий вік. Люди нечасто доживають до такого віку.
- Так а хто ж то йде демонстрацією, ми бачили минулого року? Їх так багато, дідусів та бабусь з орденами та медалями. Вони всі брехуни?
- Так, майже всі. Але неіснуюча вже країна Радянський Союз давала їм можливість для такої брехні. Бо до статусу ветеранства було зараховано і тих вояків, хто потім брав участь у інших війнах, які вела країна Радянський Союз.
- Які війни? Нам про це не розповідали.
- Це війни проти європейських народів. Армія Радянського Союзу входила на танках до європейських країн і силоміць примушувала ті країни підкорятись Радянському Союзу. Це також війни у інших країнах. наприклад, славнозвісна війна у Афганістані. Радянський Союз одного разу вирішив, що може ввести війська у цю країну, і ввів. І вбивав людей Афганістану, аж до мирних жителів.
- І дітей?
- І дітей.
- То оце на демонстраціях йдуть оті ветерани?
- Так. І твій семидесятирічний дідусь, цілком можливо, входив на танку до Праги, або летів над Афганістаном у вертольоті.
- Він не мій дідусь!
- І слава богу. Бо твій дідусь військовим не був. А от твій прадідусь загинув у переправі на Дніпрі. Коли країна Радянський Союз звільняла свої території від окупанта. Термін окупації ти вже знаєш.
- Загинув з гранатами під танком?
- Ні, набагато простіше. Він був простим селянином. Їх зібрали, зброю не дали, і погнали форсувати Дніпро.
- Як форсувати?
- Вплав. Ті селяни і міщани йшли у Дніпро, намагаючись переплисти, але по ним стріляли, і вони гинули тисячами. Так потонув і твій дідусь. Так тоді воювали, абсолютно не піклуючись про особовий склад. Що таке особовий склад, знайдеш у Уставі. Лежить у мене на столі. Далі. Зараз воюють трохи не так. У кожного бійця української армії мусить бути індивідуальний захист.
- Я знаю, знаю, це бронік та каска!
- Так. І якщо раптом якийсь головнокомандувач пожене українську армію щось непродумано форсувати, та ще й без захисту – армія має право обуритись. Та й громадянське суспільство України цього, я сподіваюсь, не дозволить.
- Чому суспільство не дозволить?
- Бо сучасне суспільство розуміє, що армія належить своєму народові. Що сам народ, за рахунок своїх податків, утримує армію, тому має право спитатись у командуючих, а який в них рівень військового професіоналізму.
- А Україна не полетить до Аф… Авг…?
- Афганістану? Ні, ніколи. Бо Україна мирна країна. Вона лише захищає свої території, не зазіхаючи на чужі. Ось і зараз в Україні йде війна проти окупанта. А хто окупант?
- Росія?
- Так, саме Росія. Росія напала на нашу країну, і ми воюємо, аби ці окупанти не пройшли далі, аж до Києва, наприклад. Про що замислився, допитливий носик?
- Я думаю, що буде, якщо на Україну нападе ще й Радянський Союз. Це буде капець.
- Капець нелітературне слово. Але тут таке діло… Радянського Союзу не існує, але його правоприємницею є саме Росія.
- Як це?
- Це просто як зміна назви. Був Радянський Союз, тепер стала Росія.
- То оті ветерани, що йдуть на демонстрації, є ветерани Росії?
- Ну, за грубими прикидками, так.
- А чому ж їх тоді не заарештують?
- А немає сенсу. Та й непорядно це. Бо вони були свого часу солдатами та офіцерами, які виконували наказ своєї країни. А хто не виконував наказ, того карали. До того ж ми поважаємо все, що вони пережили. Нехай і в непорядних війнах, але солдатський труд та ризик будь-яка країна мусить поважати. Але найбільше ми поважаємо тих, хто вже помер чи загинув у тій Другій світовій війні. Як твій прадідусь. Бо то якраз була порядна війна, війна за визволення своєї країни. Зараз в нашій країні теж точиться війна за визволення. І ми страшенно поважаємо пам’ять загиблих у ЦІЙ війні. Також поранених чи контужених. Та й всіх, хто був чи є на нашому українському фронті.
- Я зрозумів! Вони стоять на фронті, щоб нас не захопив Радянський Союз?
- Логічно. Не буду навіть сперечатись. Але ми вже приїхали. Тобі пора на уроки, а мені, мабуть, варто зайти до твого класного керівника і до директора школи. Маю до них розмову.
- Тато, зачекай. А коли ви з мамою їхали до Європи, щоб ставити тобі оті протези, ви відвезли мене до бабусі. Так вона мені казала, що мого другого прадідуся вбили в Україні. І показувала, де саме. Ми ходили до лісу, я бачив там таку криївку. Бабуся казала, що його вбили Совєти. Це що таке?
- Совєти це і є Радянський Союз. І твій другий прадідусь теж герой. Він воював проти Радянського Союзу ще тоді, коли оцей псевдоветеран з медалями на кітелі навіть не народився. Але це тема для іншої розмови. Нагадаєш мені, і ми поговоримо. Назовеш кодове слово УПА. Плюс?
- Плюс. Так що тоді виходить? Обох моїх прадідусів вбив Радянський Союз, а твої ноги і руку відірвала на фронті Росія, яка теж є Радянський Союз. То вся наша сім’я воює проти Радянського Союзу? І досі? Мені теж треба буде воювати проти того Радянського Союзу?
- От цього б мені і не хотілось допустити. І саме для того, щоб ти не воював у майбутньому, я і хочу зараз зайти до директора твоєї школи.
- Чому? Директор теж Радянський Союз?
- Не обов’язково. Але я хочу підказати директору та іншим вчителям, як не допустити Радянського Союзу у ввіренній їм школі. Бо все починається зі школи.

І з сім’ї.
То ж як розповідати дітям про ТУ війнку? - тільки і лише на фоні ЦІЄЇ війни. Інакше толку не буде.
Вбити Радянський Союз складно. Це гідра. Але вбивати його потрібно, розпочинаючи зі своєї душі. Тому – кінчаймо з оцими пишними проявами Радянського Союзу на дев’яте травня. Повага до солдатського труда та ризику – вона може і повинна проявлятись спокійно і необов’язково пишно.
Мабуть, краще, коли зовсім непишно. Бо на любій пишнотєні буйним квітом розростається отой:
мховий
пліснявий
такий звичний нам своїм солодкуватим запахом трупарні
такий російський

Радянський, сцуко, Союз.

... а розумному татку з нашого діалогу побажаємо сил, коли крошка-син прийде і таки назве кордове слово УПА. Це буде серйозна розмова.
Ну, і молитись, аби допитливий синок не почав раніше часу розпитувати про Іловайськ та Дебальцево. Бо турбота про особовий склад – воно-то, конєшно, звучить красиво – але для цього нам бажано спочатку докорінно вбити Радянський Союз у самому серці ГШ. Та й інших структур нашої країни.
Отака-то фігня, мої допитливі носики.
Ваш, теж цілком допитливий носик – Д.М.

А щодо воєн – є дещо спільне у всих війнах. Це могили невідомих солдатів. І ріжуть серце вони однаково, скільки б років тим могилам не було.





https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/2288389731221715?notif_id=1557313351027904¬if_t=notify_me

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.